Мушкарова Яма

Сайт печери

Опис печери

Печера розташована в 2 км. на північ від Вертеби на пологому північно-східному схилі гори Мушкаров (307,8 м. н. р. м.), по найменуванню якого печера і отримала свою назву. Вхід знаходиться на дні крупної конічної ерозійно-суффозійної лійки діаметром ~ 50 м і завглибшки 14 м.

Координати входу

48° 48' 20,9" п.ш.

25° 52' 34,2" с.д.

Абсолютна висота входу (Балтійська) 276.68 м

Абсолютна висота дна колодязя 269.09 м

Морфометричні показники печери станом на вересень 2012 р.
  • Проективна сумарна довжина ходів 5774 м
  • Площа порожнини 1,1161 га
  • Об'єм порожнини ~ 35250 м3
  • Площа блоку 1,4851 га
  • Периметр печери 3233 м
  • Периметр порожнини 6902 м
  • Кількість колон 188
  • Площа колон 0,4425 га
  • Коливання рівня води в озерах 3 м

Доступний спостереженню лабіринт закладений переважно (~ на 90%) в середній пачці гіпсу. Ходи цього ярусу мають в основному прямокутний перетин з субгоризонтальною стелею, приуроченою до крівлі бентонітового прошарку. Зрідка ці ходи відкриваються вгору щілиновидними тріщинами, що продовжуються у верхню пачку гіпсу.

Сучасний рівень замулювання (глиниста підлога) відповідає нижній частині середнього ярусу печери. Рідкі галерейні ходи, розташовані повністю у верхній гігантокристалічній пачці, утворюють верхній ярус печери. Для них типові:

  • в цілому неширокі щілиновидні поперечні перетини (з невеликим розширенням в центральній частині);
  • напірні (сифонові) спелеоформи (гладкі, відшліфовані водою округлі поверхні стін, звивисті русла водних потоків в стелі ходів);
  • відсутність витриманого глинистого заповнювача.

У одиничних випадках щілиновидні ходи верхнього ярусу доходять до крівлі гіпсової товщі. У підошві ходів верхнього ярусу інколи зяють відкриті тріщини, які пропрацьовано водою та продовжуються на більш нижній (середній) ярус

Також поодинокі сильно замулені і, як правило, наповнені водою підвали з арочною і склепінчастою стелею, закладені в нижній дрібнокристалічній пачці гіпсу. Стеля цих підвалів розташовується на 0,5–1 м нижче межі між середньою і нижньою пачками гіпсу. Рівень води в підвалах зазвичай знижується взимку, і стають доступними для спостережень окремі невеликі ходи і гроти.

Таким чином, намічається загальна триярусна будова доступної частини лабіринту. Кількість окремих субгоризонтальних рівнів-поверхів меншого порядку, пов'язаних з періодами активного горизонтального опрацювання, складає 4–5. У одній лише середній пачці гіпсу встановлюються два таких рівня. Точна кількість їх можна буде визначити після детального нівелювання опорних (реперних) субгоризонтальних поверхонь печери. Загальний вертикальний інтервал доступної частини лабіринту складає 13–14 м.

Велика частина печери (центр і схід) в морфологічному відношенні схожа на Вертебу – складається з широких невисоких П - подібних галерей і залів, розділених вузькими перемичками і колонами, схожими на стовпи. Ширина залів досягає 30 м при середній висоті їх близько 2 м. Відношення площі порожнеч до площі перемичок тут аномально високе – доходить до 4/1. У стелі широких галерей інколи спостерігаються фрагменти ідеально горизонтальної поверхні, яка обрізає гофрування нашарування гіпсу, що свідчить про моделювання цієї поверхні широким дзеркалом вод, що вільно протікали. Крайні південна і західна (озерний район) ділянки печери закарстовані в набагато меншій мірі. Тут ширина ходів становить у середньому 2 м при ширині перемичок 5-10 м, і печера має чітко виражений лабіринтовий вигляд. Межа між зоною аномально високого пророблення порожнеч і іншим лабіринтом орієнтована субпараллельно загальному простиланню печери - по азимуту 310°. Східні обмеження печери найнебезпечніші для проходження - гіпси тут сильно роздроблені і являють собою накопичення брил гігантокристалічної структури.

Печера в цілому достатньо інтенсивно замулена, особливо в районі, що примикає до вхідної лійки. Яке-де видні свідоцтва недавніх стоянь і рухів вод - такирні глини, фрагменти звивистих русел у глинистій підлозі, рівні стояння вод на стінах. Висотні позначки щодо вирівняної поверхні глинистого заповнювача печери становлять у середньому 268,5-269,5 м. Широко розвинені акумулятивні гравітаційні відкладення у вигляді провально-висипних конусів, складених грубоуламковим суттєво глинистим матеріалом надгіпсового перекриття, і у вигляді суффозійних конусів (натічно-висипних або просочування), складених сильно вапняним піщано-глинистим матеріалом, що просочується з невеликих тріщин у стелі. Конуси просочування дуже ефектні, нагадують своїм зовнішнім виглядом грязьові вулкани. Висота їх досягає 3 м при нижньому діаметрі 6-7 м. Невеликі понори, а також провали й просідання в глинистій підлозі свідчать про наявність порожнин у нижньому дрібнокристалічному ярусі печери. У західній частині лабіринту (в озерному районі) у підвалах і деяких зниженнях відзначені невеликі озера (до 2-3 м у діаметрі), дзеркала вод яких розташовуються на рівні верхньої частини дрібнокристалічної пачки гіпсів.

Вторинні гіпсові кристалоутворення (друзи, "сніжок" та ін.) розвинуті незначно, головним чином, у місцях підвищеної конденсації вологи й капежу. Зустрічаються карбонатні напливи, пофарбовані нерідко в яскраво-червоні й чорні кольори за рахунок домішок заліза й марганцю. Печера погано провітрюється. Частими гостями є лиси, інколи зустрічаються кажани.

Історія досліджень.

У квітні 2008 року в борту карстової лійки неподалік від печери «Олекcінська» київський спелеолог Ігор Стефанишин виявив перспективний для подальших розкопок невеликий замитий провал.

Подальші роботи по розкопках і проходженню виконані зусиллями Київських спелеологів в період червень-вересень 2008 року. Було проведено 4 експедиції під загальним керівництвом Ігоря Стефанишина.

Підсумком напружених розкопок двох перших експедицій був прорив 24 серпня 2008 у вхідну частину печери.

Печера отримала назву «Мушкарова яма» за назвою чільної вершини - гори Мушкарів.

Першими у вхідну частину печери увійшли Іщенко Фелікс і Ромасевіч Артур. Подальше першопроходження виконано групою у складі Іщенко Фелікс, Стефанишин Ігор, Мусіяченко Сергій, Ромасевіч Артур і Кравченко Антон.

Дві наступні експедиції були присвячені картографуванню печери й огляду периметрів. Була виконана первинна топографічна зйомка печери (Мусияченко С.Т., Мусияченко О.С., Радченко Т.В). Довжина печери склала біля 500м.

У вересні 2008 року вхід обрушився і за зиму був замитий.

У травні 2009 року була організована 5-а експедиція. Вхід був знову героїчно розкопаний, очищені стіни, встановлено вхідні двері та намічені плани щодо подальшого вивчення печери.

У червні – жовтні 2009 року, в продовж семи експедицій була виконана детальна топографічна зйомка печери їз застосуванням сучасного обладнання та новітньої методики (А. Грачов. І. Стефанишин, В. Прохоренко, С. Мусіяченко, В. Іващук та інші), за ціми даними довжина печери склала 5050 м. Також була виконана топографічна зйомка поверхні, закладені репери на поверхні та по всій печері, зроблена прив’язка реперів до пунктів ДГМ (А. Грачов, Л. Грачова, С. Левицький), виконані геологічні (В. Покалюк), геофізичні (К. Бондар) та фізико-хімічні (О. Галаган) дослідження.

Одночасно проводився детальній огляд периметру печери з метою пошуку можливого продовження. Вперше за історію Української спелеології було проведено пошук можливих продовжень печери за допомогою георадара (В. Прохоренко, І. Стефанишин). Проводилися роботи по облаштуванню вхідної лійки. У печері були загороджені цікаві місця, щоб запобігти їх руйнуванню. Зроблено так би мовити «печерні заповідники».

Вийшов у світ перший фільм про печеру (В. Іващук, О. Іващук)

Кінець 2009 року та майже весь 2010 рік був присвячений розкопкам та інженерним роботам у багатьох забоях в різних місцях печери, аж доки у 30-ту експедицію не відбувся перший відчутний прорив за периметр печери на півночі в районі Повзунки (Я. Волненко, А. Сінявський, В. Покалюк, Л. Гомарєва). З приводу цього досягнення була відкоркована пляшка кагору, яка чекала свого часу більше року у гроті з одоіменною назвою.

У 2010 році вийшли перші публікації про печеру:

В.В. Покалюк, И.М. Стефанишин, А.П. Грачов, С.Т. Мусияченко
Ноая крупная гипсовая пещера Украины – Мушкарова яма (оценка перспектив и направлений поисков новых лабиринтов на основе космофотодешифрирования).
Доклады АН Украины. – 2010. – №10. – С. 102-108

В.В. Покалюк, В.П. Прохоренко, А.П. Грачов, И.М. Стефанишин
Комплексное морфоструктурное нивелирование пещеры Мушкарова яма (Приднестровское Подолье).
Спелеология и спелестология: развитие и взаимодействие наук. Сборник материалов междунар. науч.-практ. конференции. – Набережные Челны: НГПИ, 2010. – С.89-93.

У 2011 році робіт у печері проводилось не багато. Н жаль майже всі забої, що здавалися перспективними, закінчувались небезпечними вижимками мокрої глини. Також у червні 2011 р. (експедиція 37) було здійснено прорив у понорі «Заначка» . Була відкрита нова печера, яка у 42-й експедиції (жовтень 2011 р.) отримала назву «Покрова»

У січні 2012 року сталося так, що у печері значно впала вода, майже на 3 метри. Відкрився хід у придонній частині озера «Пірнання». Це дало можливість зазирнути у раніш недоступну частину печери. Першими зробили відчайдушну спробу зазирнути у невідоме С. Мусіяченко і Д. Остапюк у 49-й експедиції (лютий 2012 р.). Однак з’ясувалось, що хоч вода і впала, але без аквалангів діла не буде.

Друга спроба відбулась у наступну 50-у експедицію (березень 2012 р.) Використовуючи легке водолазне спорядження В. Насєдкін і О. Клімчук пройшли під водою більше 30-и метрів. В. Насєдкін потрапив у великий, повністю затоплений зал, від якого відходили декілька галерей. Це місце назвали «Море Доброї надії».

Наступна спроба зазирнути під воду була зроблена у 54-й експедиції (червень – липень 2012 р.). У воді працював В. Насєдкін, допомогали С. Мусіяченко, Д. Остапюк, М. Вершило.

У 55-й експедиції з'ясувалось що вода впала ще більше і стало можливим зайти у затоплену частину печери без акваланга. Це дало можливість провести топографічну зйомку нової частини печери (А. Грачов, І. Стефанишин, О. Шаманська). За цими даними довжини печери склала 5514 м. Таким чином печера Мушкарова яма вийшла на сьоме місце найдовших печер в Україні, обігнавши печеру Буковинка. Разом з цим з’ясувалось що місце де робили топозйомку не є морем Доброї надії, це зовсім інший зал!

У 56-й експедиції Д. Остапюк спромоглась вдертися у вузьку щілину яку помітив І. Стефанишин у минулу експедицію. Щілина вивела у велетенський сухий зал з відгалуженнями у різні сторони (Д. Остапюк, І. Стефанишин, С. Мусіяченко). Цю значну подію відсвяткували другою, за всю історію досліджень, традиційною пляшкою кагору яка чекала цієї миті більше року.

Дослідження печери тривають…

 

УКРАЇНСЬКА СПЕЛЕОЛОГІЧНА АСОЦІАЦІЯ

Запрошує в свої ряди усіх, хто цікавиться підземними відкриттями і дослідженнями, романтикою підземних подорожей, кого турбує збереження уразливого світу природних печер і хто здатний оцінити переваги спільної діяльності і співпраці.

На сьогоднішній день в Україні досліджено та внесено в кадастр

2196 печер.

Членами УСА є 185 спелеологів, які представляють 40 клубів із

6-ти країн, з них 160 - спелеологи із України.

ДРУЗІ! НЕ ЗАБУДЬТЕ СВОЄЧАСНО ПОНОВИТИ СВОЄ ЧЛЕНСТВО В АСОЦІАЦІЇ НА 2019 РІК!


Вступити до УСА