Буковинка

В.П.Коржик

«БУКОВИНКА». Новоселицький район, с. Стальнівці. Покутсько-Буковинська карстова область, Хотинсько-Мамализький спелеокарстовий (СК) район, Новоселицький СК підрайон, Мамализька СК ділянка. Довжина 5460 м, амплітуда 15 м, площа 7200 м2, об’єм 11350 м3, абс. висота входів 140-145 м, що на 5 м вище днища прилеглої долини р.Матка та на 25 м вище рівня р. Прут.

Вскрита під час видобування гіпсів у 50-х роках ХХ століття. Вперше спелеологічно обстежена у лютому 1976 р. (В. Коржик, О. Лємєшев, Лунєвський.), і з того часу постійно досліджувалась чернівецьким спелеоклубом «Троглодит».

Печера закладена у верхній частині товщі гіпсів середнього баденію загальною потужністю до 35 м. Над гіпсами в районі печери залягають “ратинські” вапняки (до 1 м), сірі та сіро-зелені глини, четвертинні терасові відклади представлені терасовим галечником та суглинками. Входи до печери, яких декілька, знаходяться у недіючому гіпсовому кар’єрі, врізаному у лівий борт долини р. Матка, за 1,5 км на південний захід від с. Стальнівці Новоселицького району. Два входи розташовані біля підніжжя уступу кар’єру, а ще один вхід, у вигляді вертикального 5–метрового колодязя, на поверхні цього ж уступу. Висота входів у підніжжі уступу біля 140 м н.р.м., що на 5 м вище днища прилеглої долини, та на 25 м вище рівня р. Прут. Печера лабіринтового типу й налічує три поверхи. Основний (середній) поверх складається з серії паралельних коридорів, що сполучаються вужчими ходами. Верхній поверх – переважно вузькі щілини (0,5–1,0 м), корозійного типу, що звужуються доверху. Хоча місцями коридори цього поверху сягають ширини 3–4 м і більше. Розповсюджений фрагментарно. З основним поверхом сполучається вертикальними коминами 7–10–метрової висоти. Нижній поверх – переважно також неширокі (1,0–1,5 м) ходи з заокругленим склепінням, на 80–90% заповнені глинисто-суглинистими відкладами. Знаходиться у зоні багатолітнього коливання рівня підземних вод, а тому періодично буває цілком затопленим. Стеля нижнього поверху часто знаходиться на рівні підлоги основного, або на 0,5 –1,0 м нижче. Сполучається з основним поверхом короткими «вікнами» у вигляді озерець-сифонів (з площею до 1–3 м2). Рівень води у озерах і, відповідно, водоносного горизонту, незначно коливається (у межах 0,2–1,0 м), і гідродинамічно пов’язаний з рівнем води в озері, яке знаходиться у кар’єрі. Спостерігається як сезонне, так і багаторічне коливання рівня підземних вод. Температура води у водоймах складає 8,5°С. Води високомінералізовані, гідрокарбонатно-сульфатної мінералізації до 2,0–2,5 г/л. Інфільтраційний притік у печеру має місце лише під час інтенсивного випадіння атмосферних опадів та сніготанення у привхідній частині, де над печерою штучно зруйновано шар водотривких неогенових глин. Так, через інтенсивне сніготанення після багатосніжної зими 1995–1996 рр., в залі Трапезному утворилось ефемерне озеро (яке проіснувало майже місяць) до 1 м глибиною та площею понад 20 м2. В окремих випадках (зокрема в з. Трапезному) має місце конденсація вологи на стінах і виступах стелі, яка проявляється зволоженням, рідше капежем.

Внутрішні частини печери термоконстантні. Температура повітря протягом року 9–10°С. У привхідній частині, внаслідок існування кількох входів, відбувається активний повітряний обмін з поверхнею і температури тут залежать від стану атмосфери. Внаслідок вихолодження у зимовий час привхідних галерей, в них утворюються сезонні льодяні форми у вигляді сталактитів, сталагмітів, колон, а також сублімаційні льодово-снігові кристали.

На дні коридорів і на стінах залягають потужні (до 4 м) відклади суглинків і глин з присипками пісків. У розрізі печерних озерно-алювіальних глин спостерігаються прошарки червоноколірних та чорних відкладів, які відповідають окисній та відновлювальній гідрохімічним обстановкам у підземних палеоводоймах. Верхня частина пачки складена, як правило легкими субаеральними суглинками (еолового генезису). В них іноді зустрічаються уламки вапнякових напливних кірок та дрібні кристали гіпсу. У з. Сухому, у товщі глинисто-суглинистих відкладів, спостерігаються включення вапнякової жорстви та дрібного гравію. У привхідній частині поширені обвальні відклади, переважно у вигляді брил. На поверхні озер розповсюджена кальцитова плівка. На верхньому поверсі, у місцях контакту порожнини з вапняками, що бронюють гіпси, зустрічаються кальцитові сталактити довжиною до 0,65 м. У залах Трапезному та Хіросіма на стінах подекуди спостерігаються натічні кальцитові кори до 1 см завтовшки. На стінах основного та верхнього поверхів часто зустрічаються вторинні гіпсові кристали 1–2 см, іноді до 5–7 см (у Новому районі, який було відкрито у 1996 р.).

У печері мешкають кажани декількох видів (переважно великі нічниці та вухані), які під час зимівлі утворюють значні, до декількох сотень особин, колонії. Їхні кістяні рештки іноді можна зустріти у субаеральних відкладах верхнього поверху. У з. Трапезному є незначні, до 5-10 см, поклади гуано. У водах сифонних озер виявлено троглобіонтний вид бокоплава. На відстань декількох десятків метрів у печеру заходять полівки та лисиці (попередній робочий варіант назви печери – “Печера Мертвої Лисиці”).

У товщі печерних суглинків виявлено остеологічні рештки пізньоплейстоценової фауни (печерна гієна, печерний ведмідь, бурий ведмідь, волохатий носоріг, бізон, гігантський олень, кінь, дикий кабан, лисиця, байбак та ін.), копроліти, вуглики. На деяких кістках виявлено сліди їхнього утилізації первісною людиною.

Дослідження та картографування проводилось ЧСК «Троглодит» з 1976 р. Експедиція 1976 р. (В. Коржик, О. Лємєшев, Лунєвський.) - 1100 м. Експедиція 1979 р. (Н. Венгер (кер.), Й. Ладиженський, Л. Замахіна, Б. Рідуш, Е. Бейгельман, Н. Скиба, О. Аніщенко.) - 2200 м. Експедиції 1982-83 рр. (О. Гайдуков, П. Купріч, О. Лекар, О. Мельников, О. Драганчук, А. Соколовський.) - 2800 м. Експедиції 1993-1996 рр. (О. Бобилев (кер.), Б. Рідуш, П. Купріч, В. Каленюк, І. Гуц, С. Гавлюк, В. Хліповський, та ін.), (прокопування сифону, відкриття нової частини) - 3700 м. Експедиції 1997-1998 рр. (О. Бобилев, Б. Рідуш, П. Купріч.) - 4800 м. Зима 1998-1999 рр. - весна 1999 р. - уточнення зйомки (перезйомка) старої частини печери (О. Бобилев, Б. Рідуш, П. Купріч, І. Гуц, В. Хліповський, та ін.) - 5460 м.

Геологічна (карстово-спелеологічна) пам’ятка природи загальнодержавного значення (геологічна пам’ятка природи місцевого значення – рішення Чернівецького облвиконкому №198 від 30.05.1979р.; геологічна пам’ятка природи республіканського значення – постанова Ради Міністрів УРСР №145 від 30.03.1981р.). Ініціатор і виконавець: В.П.Коржик. Охоронна зона навколо входу – 14.7 га. Здійснюються попередні роботи по включенню печери до складу національного природного парку (НПП) “Хотинський”. Печера має цінність як складова майбутньої екомережі на терені краю. Придатна для організації обмеженого і жорстко регламентованого спелеотуристського відвідування.

Опікуном печери є Чернівецький СК «Троглодит».

Відвідування печери необхідно узгоджувати з Чернівецьким СК «Троглодит».

Основні публікації:

1. Коржик В.П. Туристские возможности использования пещер Черновицкой области // Тез. докл. Всесоюз.совещ. “Исследования картовых пещер в целях использования их в качестве экскурсионных объектов” - Тбилиси: Мецниереба, 1978. -– С.64-67.

2. Ломаев А.А. Геология карста Волыно-Подолии. – К.: Наукова думка, 1979. – 129 с.

3. Дублянский В.Н., Ломаев А.А. Карстовые пещеры Украины. К.: Наукова думка, 1980 – 177 с.

4. Андрейчук В.Н., Печеркин А.И., Катаев В.Н. Влияние тектонической трещиноватости на развитие пещеры “Золушка” и “Буковинка” // Тез. докл. науч.-тех.семинара “Инженерно-геологические исследования в карстовых районах”. – Пермь, 1984. – С.21-22.

5. Коржик В.П. Черновицкая область // Геологические памятники Украины. Справочник-путводитель. – 1985. - К.: Наук. думка,– С. 137-141.

6. Коржик В.П., Минькевич И.И. Основные задачи охраны пещер гипсового карста // Совещание «Практическое использование пещер гипсового карста и их охрана в свете задач основных направлений развития народного хозяйства». Тез. докл. – Пермь, 1987. – С. 6-8.

7. Коржик В.П. Пещеры Буковины как полигон для решения инженерно-геологических задач // Совещание «Практическое использование пещер гипсового карста и их охрана в свете задач основных направлений развития народного хозяйства». Тез. докл. – Пермь, 1987. – С. 16-17.

8. Андрейчук В.Н. Тектонический фактор в развитии сульфатного карста Буковины. – Свердловск, 1988. – 115 с.

9. Коржик В.П. Основные задачи охраны пещер западных областей Украинской ССР // Пещеры. - 1988. – Пермь. – С.115-117.

10. Коржик В.П. Спелеоресурсний потенціал України: постановка проблеми // В кн. “Туристські ресурси України”. – К., 1996. – С.36-49.

11.Ридуш Б., Бобылев А., Куприч П. Пещера «Буковинка» // Свет. – 1998. - № 1 (18). – С. 26-29.

12. Ридуш Б. Тафонимические местонахождения в пещере Буковинка // Свет. - 1998. - № 1 (18). – С. 30-31.

13. Коржик В.П. До питання комплексного використання рекреаційної складової спелеоресурсного потенціалу Буковини // Матер.конф. з міжнар. участю “Оздоровчі ресурси Карпат і прилеглих регіонів”. – Чернівці, 1999. – С.200-206.

14. Рідуш Б. Сліди палеолітичної культури в печері Буковинка (попереднє повідомлення) // Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових статей. – Чернівці: Золоті литаври, 1999. – Том.3. – С.118-132.

15. Vremir M., Ridush B., Cordea V. The Late Pleistocene Vertebrate Taphocenosis of Bukovinka Cave (Western Ukraine) : Preliminary Results // Karst Studies and Problems: 2000 and Beyond: Proceedings of the joint meeteng of Friends of Karst, Theoretical and Applied Karstology and International Geological Correlation Program. – Cluj-Napoca, 2000. – Р.158-161.

16. Коржик В. Буковина для всіх. Маршрутами екотуризму: Довідник-путівник. – Чернівці: Зелена Буковина, 2002. – 122 с.

17. Екологічні проблеми Буковини. Навчальний посібник. – За редакцією В.П.Коржика. – Чернівці: Зелена Буковина, 2002. – 168 с.

18. Рідуш Б., Купріч П. Печери Чернівецької області: Кадастр. – Чернівці: Прут, 2003. – 68 с.

19. Рідуш Б. Четвертинні відклади печери Буковинка та їх палеогеографічне значення // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 199: Географія. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 105-115.

20. Андрейчук В., Галускін Є., Рідуш Б. Кріомінеральні утворення з гіпсових печер Буковини // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 220: Географія. – Чернівці: Рута, 2004. – С. 24-41.

21. Рідуш Б., Левицька О. Мікроклімат карстової печери Буковинка // Науковий вісник Чернівецького університету: Зб. наук. праць. Вип. 246: Географія. – Чернівці: Рута, 2005. – С. 44-53.

22. Коржик В.П. Карст і печери Буковини. Проблеми моніторингу, охорони і використання. – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 304 с.

23. Коржик В.П., Королюк В.І. Печери Буковини. Атлас-кадастр. – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 154 с.

24. Корзун Ю.Л., Рідуш Б.Т. Реконструкція палеогеографічних умов формування рихлих відкладів печери «Буковинка» (за даними літологічного аналізу) // Фізична географія та геоморфологія. – 2011. – Вип.2(63). – С. 85-91.

25. Ridush Bogdan, Stefaniak Krzysztof, Marciszak Adrian. Complete skull of the brown bear Ursus arctos Linnaeus, 1758 from Bukovynka Cave (Ukraine) and distribution of the species in the latest Pleistocene and Pleistocene/Holocene boundary in south-east Europe // The 18th International Cave Bear Symposium, Program – Abstracts – Field trip guide. Baile Herculane, Romania, 20-22 September 2012. – P. 61.

УКРАЇНСЬКА СПЕЛЕОЛОГІЧНА АСОЦІАЦІЯ

Запрошує в свої ряди усіх, хто цікавиться підземними відкриттями і дослідженнями, романтикою підземних подорожей, кого турбує збереження уразливого світу природних печер і хто здатний оцінити переваги спільної діяльності і співпраці.

На сьогоднішній день в Україні досліджено та внесено в кадастр

2196 печер.

Членами УСА є 200 спелеологів, які представляють 43 клуби із

7-ти країн, з них 174 - спелеологи із України.

ДРУЗІ! НЕ ЗАБУДЬТЕ СВОЄЧАСНО ПОНОВИТИ СВОЄ ЧЛЕНСТВО В АСОЦІАЦІЇ НА 2019 РІК!


Вступити до УСА