Скитська (Гострі Говди)

Вхід до печери

Петро Площанський, Кострижівка

Печера розташована у Подільсько-Буковинській карстовій області, в центральній частині Дністерського каньйону, на правому березі р. Дністер. Вхід до печери розташований на південно-східній частині території смт Кострижівка Заставнівського району Чернівецької області, за півкілометра до с. Звинячин. Навпроти, через Дністер, місто Заліщики, Тернопільської області.

Абсолютна висота входу 274 м н.р.м., 130м над урізом р. Дністер.

Морфометричні показники печери станом на 31.12.2012:

  • Загальна довжина печери - 3590м
Вторинні відкладення

Кажани

Фото: П.Площанський
  • Проективна сумарна довжина печери - 3340м
  • Амплітуда - 10м
  • Розрахункова площа порожнин – 2561м2
  • Розрахунковий об’єм порожнини – 5442м3
  • Площа блоку - 2,05га
  • Довжина блоку в якому закладена порожнина - 228м
  • Ширина блоку в якому закладена порожнина - 136м

Печера горизонтальна, лабіринтового типу, місцями розміщена в два яруси. Основний напрямок довгих і високих тріщин, з півдня на північ, між ними кручені, вимиті водою – невисокі, перемички. Печера закладена в пачці гіпсів потужністю 18м.

Більшість лабіринтів невисока, але є багато галерей висотою 5-6м. Ширина ходів 0,2-3м, та більшість з них, занесена суглинками майже до самого верху, що, місцями, робить печеру важко прохідною. Особливо велике замулення привхідного району, де при підготовці кар’єру, були зриті суглинки над гіпсами і дощові води вільно змивали рештки ґрунту у печеру. Дальні лабіринти менш занесені суглинками, а на південь, навіть переходять в зовсім чисті щілиноподібні ходи без глини на дні (розпори), з гострими виступами кристалів та корінних гіпсів.

Над гіпсами залягають четвертинні суглинки потужністю від 1 до 15м. Подекуди збереглись цілики корінних неогенових глин та ратинських вапняків. Там де шар товстіший, глина внизу спресована і переходить в піщаники. Суцільний бронюючий покрив відсутній, тому води легко замивають в печеру суглинки через тріщини та провали в гіпсах.

У багатьох місцях, на рівні більше метра від дна, кристали та стінки вкриті глиною. Подекуди поверх глини вже встигли нарости дрібні кристали та осісти, чорні аморфні утворення. Це вказує на те що деякі ділянки печери, в недавні часи, раптово затоплювались. Затоплення відбувалось під час сильних злив, водозбір яких відбувався у лійках («вертебах»), і в місцях розкриття вскришних ґрунтів над гіпсами при влаштування кар’єру. За 4 км від печери знаходиться озеро „Безденне”, з якого, періодично, вода через понор зникає в карстових порожнинах.

Доступні, не занесені суглинками, лабіринти печери знаходяться у верхній частині товщі гіпсів. Тут первинні гіпси в основному крупнокристалічні. Своєю різноколірністю, від білого до темно-коричневого, вони утворюють різноманітні химерні малюнки на стінах та склепіннях. В багатьох місцях зустрічаються монокристали первинного гіпсу – пластинчастий гіпс, розмірами, десятки сантиметрів. Спелеологи називають такі утворення „плафонами”. Вони утворилися при перекристалізації первинних гіпсів, ще до утворення лабіринтів печери.

Більшість тупиків печери, закінчуються непрохідним звуженням тріщин, та пониженням стелі до рівня дна. Із західної сторони тупики часто закінчуються висипками. По печері часто зустрічаються поодинокі, обрушені брили гіпсу, від дрібних до таких що сягають кількох кубометрів. Деякі тільки просіли, утворюючи під склепінням площадки, висотою від сантиметрів до метрів. Багато з них замулені суглинками повністю, чи частково. Багато таких, що зависли, опираючись на стіни. Суцільні завали гіпсових брил відсутні.

Відносна вологість в печері біля 100%. Температура повітря в глибині печери складає 9,45ОС. При мінімальних температурах на поверхні (до -28°С), від’ємні температури проникають у печеру тільки до 10м від виходу на поверхню. В результаті від капежу у привхідних тріщинах виростають льодяні сталактити і сталагміти розмірами до декількох дециметрів.

В своїх невеликих розмірах, печера, як музей демонструє значне різноманіття вторинних утворень. Багато стінок печери, а відповідно і кристали, вкриті чорними аморфними утвореннями оксидів та гідроксидів марганцю, що нагадують сажу. При дотику чорний порошок залишається на пальці. В деяких місцях, біля самого дна, де було підтоплення водою, чорні покриття затверднули, тобто кристалізувались. Локально, можна побачити жовто-червоні порошкоподібні утворення оксидів заліза.

Майже повсюди, в печері, зустрічаються вторинні гіпсові кристали, дуже різноманітні та унікальні за формою. Розмір кристалів від дрібних до 10см і більше. Колір – від прозорих до білих та до димчастих, з жовто-червоними та чорними відтінками. Головним чином, кристали розташовані в нижній частині лабіринтів, на поворотах, виступах. Найбільший розмір мають димчасті кристали на нижніх частинах стін печери, розмірами до десяти сантиметрів. Форма їх у вигляді листків.

Унікальні утворення на деяких звисаючих вниз кристалах. На кінчиках кристалів у вигляді пересічної площини, підвішені кришталеві кірки дрібніших кристалів. Товщина кірки біля сантиметра, нахил до 20о, площа 25-150см2. Очевидно, що після наростання основних кристалів, відбулись якісь зміни в середовищі печери (обвали, затоплення), після яких змінився рух і склад гідроаерозолів. Їх рух проходив вузьким прошарком саме на цій висоті.

У багатьох місцях на глинистому дні та на полицях зустрічаються ледь помітні дрібні прозорі кристалики у вигляді зірочок з променями в різних напрямках, розміром до 5 мм «печерна паморозь». У декількох місцях, локально, по центру днища, вздовж тріщини, розсипані смужки білих кристаликів розмірами більше міліметра – «печерний сніг». Товщина шару кристалів – більше сантиметра, ширина смужок до 10 см, а довжина до декількох десятків сантиметрів.

Деякі вузькі, в декілька сантиметрів, тріщини, на виході в широкі лабіринти обросли кришталевими оторочками, дрібними білими кристалами. Гарна оторочка кристалів довкола невеликого каміна в кінці печери.

В одному з районів печери деякі тріщини різних напрямків (до 15см ширини), мають часткове, або повне заповнення вторинними кристалами. Заповнювач складають пластинчасті прозорі кристали в пакетах до декількох сантиметрів, орієнтовані у різних напрямках.

У прошарках бентонітових глин часто зустрічається селеніт – волокнисті кристали, білі та напівпрозорі. Також у заповнювачі зустрічаються карбонатні новоутворення та жорства корінних глин.

Карбонатні утворення можна побачити рідше, в місцях де в печеру просочується вода, насичена кальцитом та іншими сполуками. Зустрічаються невеликі сталактити, гелектити, натічні кірки, драпіровки, від блідо-жовтого і світло-сірого до темно-коричневого забарвлення. Деякі ще й досі продовжують свій ріст, але більшість припинили ріст та повисихали, і тільки в роки високого підйому ґрунтових вод оживають. На деяких висохлих різноколірних натічних утвореннях вже з’явились дрібні кристалики, надаючи поверхні оксамитовий блиск. На глинистому дні краплі води утворили конуліти (антисталагміти) та кальцитові кірки в вигляді різноманітних химерних витворів: “Чорнильниця”, “Слід спелеолога”.

У 1989 р., коли основні лабіринти печери ще не були відкриті, за 20м від входу, були відмічені зимуючі кажани – 12 особин нічниці великої. Тепер їх можна зустріти в будь-якому куточку, але за 15 років збільшення їх кількості не спостерігалось. Зимують вони поодинці, подеколи можна зустріти два кажани разом. Також в печері проживає більше десятка малих підковоносів. За 100 м від входу, в місцях капежу, неозброєним оком можна побачити білих та прозорих комах розміром в декілька міліметрів. Через привхідні тріщини заходить в печеру лисиця.

Історія досліджень

На місці Кострижівського кар’єру залишилось багато тріщин у гіпсах. Найдовша, 20-ти метрова тріщина з переходом у наступну, такої самої довжини. Обидві тріщини мають вихід в кар’єр. Вхідна частина була відома місцевим жителям. В 1972 році учні з Кострижівки Петро Площанський та Вадим Прокопець, розчистили замулений перехід до наступної, третьої, тріщини, де відкрились ще дві тріщини.

У різні роки доступну на той час частину відвідували спелеологи: О.Б. Климчук – у 1970-х р.; В. Коржик – 1976 р., В. Андрейчук та Б.Рідуш – 1981 р. В.Андрейчук та Б. Рідуш назвали печеру «Слава Богу» (але не представили топозомки), а В. Коржик дав печері назву «Скитська», під якою вона була зареєстрована як пам’ятка природи місцевого значення (рішення виконкому Чернівецької обласної ради №72 від 17.03.1992). У 1988 р. ЧСК «Троглодит» (Б.Рідуш, Г.Дуфник, С.Мунтяну) виконали топозйомку доступної на той час частини печери. Проективна довжина лабіринту склала 125 м.

Починаючи з 1986 року Кострижівський спелеологічно-туристський клуб "Каскад" розчистив від глини, знову замулений лаз між другою і третьою тріщинами, та розпочав розкопки і дослідження печери. Провели топозйомку відкритої частини печери, яка показала довжину 130 м. 8 березня 1990 року Петро Площанський, Олександр Кутєпов, Анатолій Вічистий, Григорій Проданик, пробили хід у нову, вузьку, тріщину, за якою відкрився новий район. Цей хід назвали “Спіраль”, тому що перехід, який розчистили спочатку опускався вниз, потім завертав вліво і вверх. Довжина ходів всієї печери збільшилась до 309 м. Понад три роки тривали розкопки нових лабіринтів. 26 березня 1993 року знову успіх, пробились до нового району печери. Провели топозйомку нових лабіринтів Площанський Петро, Кутєпов Олександр, Кузіванов Юра, Маркевич Олександр, а також Володимир Снігур -Чортківський спелеоклуб “Кристал”. Довжина печери склала 2380 м. Тоді, членами СТК “Каскад”, печеру було описано і введено у всеукраїнський кадастр під назвою “Гострі Говди”. Подальші дослідження та розкопки тупиків, добавляли тільки незначні ділянки печери.

За ініціативи Чернівецького спелеоклубу “Троглодит” в 2007 році було проведено повторну топозйомку всієї печери, яка дозволила нанести на карту лабіринти досліджені, вже після попередньої топозйомки, виявити ще ряд невеликих тріщин та переходів. В роботах по складанню карти печери взяли участь чернівецькі спелеологи: Павло Купріч, Олександр Бобилев, Віталій Хліповський, Альона Березовська, Сергій Скакун, Яна Кочерган, Юлія Калуш, Олександр Кордунян, Микола Марфійчук, та спелеологи Кострижівського СТК “Каскад”, Петро Площанський, Олександр Кутєпов, Женя Холодюк.

Для збереження цілості печери в одній із вхідних тріщин встановлена решітка, яка закрита на замок. Для інформації, у лабіринтах печери, в цікавих місцях, встановлені знаки – номера (пікети), до яких прив’язана карта.

Основні публікації:

1. Коржик В.П. Черновицкая область // Геологические памятники природы Украины. – К.: Наук. думка, 1985. – С.137-141.

2. Коржик В.П. Основные задачи охраны пещер западных областей Украинской ССР // Пещеры. – Пермь, 1988. – С.115-117.

3. Коржик В.П. Спелеоресурсний потенціал України: постановка проблеми // Туристські ресурси України. – Київ, 1996. – С.36-49.

4. Коржик В. Карти потенційної екологічної небезпеки: охорони природи... Львів 2000.

5. Коржик В. Буковина для всіх. Маршрутами екотуризму: Довідник-путівник. – Чернівці: Зе-лена Буковина, 2002. – 122 с.

6. Коржик В.П. Карст і печери Буковини. Проблеми моніторингу, охорони і використання. – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 304 с.

7. Коржик В.П., Королюк В.І. Печери Буковини. Атлас-кадастр. – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 154 с.1.-Я.

8. Коржик В., Королюк В. Печери Буковини. – Чернівці: Зелена Буковина, 2007. – 304 с.

9. Площанський П. Нова гіпсова печера у Подністров’ї // Вісник УСА. – 1993. – №3 (8). – С. 10-11.

10. Площанський П. Кристаллизация сульфата кальция в лабиринтовых пещерах Западной Украины // Вопросы физической спелеологии. – Москва, 1994. – С. 64-75.

11. Площанський П. Печера “Гострі Говди” // СВЕТ. – 2007. – №2 (33). – С. 18-22.

12. Рідуш Б., Купріч П. Печери Чернівецької області. – Чернівці: Прут, 2003. – 68 с.

УКРАЇНСЬКА СПЕЛЕОЛОГІЧНА АСОЦІАЦІЯ

Запрошує в свої ряди усіх, хто цікавиться підземними відкриттями і дослідженнями, романтикою підземних подорожей, кого турбує збереження уразливого світу природних печер і хто здатний оцінити переваги спільної діяльності і співпраці.

На сьогоднішній день в Україні досліджено та внесено в кадастр

2196 печер.

Членами УСА є 200 спелеологів, які представляють 43 клуби із

7-ти країн, з них 174 - спелеологи із України.

ДРУЗІ! НЕ ЗАБУДЬТЕ СВОЄЧАСНО ПОНОВИТИ СВОЄ ЧЛЕНСТВО В АСОЦІАЦІЇ НА 2019 РІК!


Вступити до УСА