Солдатська

За матеріалами статті:

STEP BY STEP. Солдатська: десять років по тому, ("НЕПТУН. Україна" №3, 2009)

Олег Климчук – спелеопідводник із м.Київ, Україна

Переклад - Людмила Ясіньковська 

baz01bСпелеологія - сплетіння спорту та наукової діяьності – при всьому своєму розмаїтті має одну постійну цінність: пізнання невідомого. Першпроходження під землею можна здійснити в будь-якому місці, де є печери. Дно печери – в більшості випадків поняття змінне , “це лише місце, на якому зупинились дослідники-першопроходці”.

Печери відомі людству від самого початку його історії. Так склалося, що першою оселею людині служили їх вхідні гроти, і, звісно, ще тоді знаходились такі, хто знудившись біля вогнища та будучи не в силах побороти цікавість, йшли в найвіддаленіший кінець задимленого залу, заваленого об’їдками та хропящими одноплемінниками, та неочікувано для себе відкривали нові галереї, зали, підземні ріки та озера. Ці невгомонні і були першими спелеологами.

Печера Солдатська. Суворість назви відбилась на її рельєфі та характері. Непримітний вхід серед безлюдних гірських хребтів. “Наклонка” – вхідна галерея, завалена великим камінням, між яким доводиться то протискуватись на видосі, то весело стрибати з одного на інший. Час від часу звід сильно понижується та доводиться лягати в холодну воду підземного струмка, та повзти. “Наклонка” приводить до каскаду колодязів. Неглибоких, з непростими переходами, але, все ж таких, які дозоляють поступово набирати глибину.

Відома щілина “лінза”, в який необхідно протискуватись на чітко визначеному рівні, не втарчаючи висоти та змагаючись зі щосекундним зісковзуванням та заклинюванням, додає різноманіття в наборі перешкод. Розташована на глибині 270 м, вона ніби ділить печеру навпіл. Далі Солдатська заманює спелеологів, стрімко продовжуючись глибокими колодязями.

На глибині приблизно півкілометра вертикальна частина закінується та відбувається різке вирівнювання . Кількість води збільшуєтсья за рахунок прибуваючих потоків та через кілька сотень метрів напівзатоплених слабопохилих галерей зустрічаєш сифон імені Володимира Кисельова (сифон – ділянка печери, що повністю затоплений водою; Володимир Кисельов – один із культових радянських спелеологів).

ІСТОРІЯ ПЕЧЕРИ

baz02b9 травня 1968 р. феодосійські спелеологи Г. Романенко, В. Марченко, В Лузін виявили та пройшли вхідну галерею печери Солдатська.

У 1971 р. феодосійською експедицією під керівництвом С. Пікулькіна печера була пройдена до глибини 500м. На той момент печера стала найшлибшою печерою СРСР. Дорогу їм перегородив сифон.

У 1993 р. відбулась спільна експедиція спелеоклубу “Бар’єр” Московського фізико-технічного інституту з Перовським спелеоклубом.

Метою експедиції було проходження сифону на дні печери. Володимир Кисельов (Москва, Перовський СК), спустившись на 17м під воду, пройшов під кам’яною перемичкою (перегин) та почав підніматись вгору, одночасно пробираючись по підводному проході вперед. Пройшовши 65 м, Кисельов вийшов на відмітку -2м, але виходу на поверхню не знайшов. Занурення відбулось і найглибша печера Криму та України стала глибше на 17 м.

Володимир Кисельов хотів продовжити дослідження Солдатської, але 8 березня 1995 р. трагічно загинув під час першопроходження печери Залізні Ворота (Архангельська обл.)...

В 1996-1996 рр. були зроблені спроби проходження сифону і грифону спелеопідводниками А. Леоновим (Феоосія) і А. Шумейко (Москва). Через паводок рівень води в печері різко підвищився та спелеологам довелось відступити.

Дослідження печер - це колективне та глибоко концептуальне заняття. Яким би крутим, багатим, фізично підготовленим та технічно упакованим ти не був - серйозних результатів може досягти лише схожена та злагоджена команда, яка об’єднана спільною ідеєю. Одиночка не має шансів на успіх.

НОВІТНЯ ІСТОРІЯ

baz03b13 липня 2003 р. під час експедиції Київського спелеоклубу та команди Cavex (кер. А. Петров) мені вдалось проплити по “слідам” Кисельова та знайти прохід. Сифон був пройдений, печера за ним продовжувалась. Велика галерея з підземною річкою, яка простягалась в глибину вапнякового масиву, манила далі!

Експедиція в печеру Солдатська, яку проводили Київський спелеологічний клуб спільно зі спелеопідводниками команди Cavex (керівник А. Петров), завершилась успіхом. В донній частині найгибшої печери нашої країни пройдено сифон ім. Кисельова, який вже більше 30-ти років був перешкодою для подальшого проходження вглиб. 13 липня 2003 року спелеопідводник Олег Климчук пірнув через сифон та вийшов в суху галерею. Печера має продовження. Дослідження засифонної частини призначені на осінь 2003 року.

ЗАНУРЕННЯ

“Сифон ім. Кисельова пройдено до 65/-17 метрів 22 квітня 1993 року”. – Невелика титанова табличка на дні найглибшої печери України. Прив’язую котушку з ходовиком прямо до неї. Дуже символічно. Напевно, Володя зараз посміхається, сидячи на небі в спеціальній вальгаллі для загинувших спелеопідводників.

“Пам’ятай про повітря: коли залишиться по 100 очків на кожній сімці – розвертайся!” - голос Дениса тремтить, він очевидно хвилюється сильніше за мене. Позавчора Денис пірнав у грифон. Проплив 45 метрів, хід відходив в глибину без будь-якого натяку на перегин. Денис вирішив повернутись, щоб зберегти повітря для мого нинішнього занурення.

Окрім Дениса, з нами тут Доктор, Саша и Льоша. Вони спостерігають за зануренням в печеру перший раз і збуджені незвичайністю того, що відбувається.

Сьогоднішній день, 13 липня, підведе підсумок роботи усієї експедиції. Два тижні перетягування мішків по вузьким переходам, навіска вертикальних схилів, злагоджена робота цілої команди спелеологів, – все для того, щоб досягнути результату: знайти положення печери. Наскільки виправданими виявляться всі ці зусилля залежить зараз лише від мене.

Ходовик прив’язаний, котушка пристібнута до мене мотузковим вусом, ще один вус встібаю прямо у шнурок.

Денис допомагає включити підводні ліхтарі. Три з них розташовані на касці, четвертий ¬– “Пелікан”, з дуже потужним та вузьким пучком, – прикручений резинками до руки.

Послідовно перевіряю дихальні системи. Занурююсь з двома “Посейдонами”. “Апекс” відмовив під час складання апаратури перед грифоном.

Балони розташовані в стилі англіських спелеопідводників – на боці. Так легше протискуватись у вузьких місцях сифону.

Останній погляд на манометри: в правому балоні 180 атмосфер, в лівому – 150. Почну “їсти” з правої системи, а потім буду вирівнювати. З цією думкою рушаю під звід.

baz06b

Сифонне озеро доволі велике – 4*12 метрів. Я оразу заходжу вглиб, повільно розмотуючи котушку, плавно набираю глибину.

Видимість не більше півметра: напевно, сильно скаламутив під час одягання на краю озера. Орієнтуватись можна лише за показниками глибиноміра та маркам ходовика.

Усвідомлюю, що повільно падаю вниз у майже вертикальному колодязі. На глибині 8 метрів впираюсь в дно та через невелике вікно проходжу в наступний зал.

Уся каламутність залишаєтсья позаду, а прозорість просто приголомшує мене. Потужні промені ліхтарів висвічують великий об’єм залу.

Куди плисти? Хмари каламуті позаду моєї спини погрозливо насуваються. У мене є всього декілька секунд, щоб розібратись з рельєфом та визначити де шукати продовження печери. Опускаюсь до -12 метрів і в дальнй частині залу входжу у вузький 1,5*1,5 метра, з готрим пір’ям на стінах, прохід, який виводить під стелю великого підводного залу.

Все. Так далі не можна. Рельєф сифону дуже складний. Товщина шнурка, якрму я довіряю своє повернення і життя – 3,5 мм. Я розкрутив його майже на 40 метрів, пора робити перестіжку. Прив’язую до виступу в стіні. Момент дуже відповідальний. Згадую відому історію про підводника, який в схожій ситуації затягнув шнурок у вузьку щілину. Його напарник, який намагався допомогти, зміг лише пожати руку нещасному та в результаті написати статтю з “веселою” назвою “Потиск рук мертвеця”. Відганаю дурні думки. Я – вічний, все буде добре. Через хмари каламуті проходжу далі і бачу перегин. На глибинометрі -17, Кисельов не помилився. За перегином плавний підйом по широкій галереї. стрілки манометрів невтомно підповзають до сотні, ще декілька хвилин і потрібно буде повертатись: в силу вступає “правило одної третини”. Перед очима пропливають відмітки на ходовику – 70 метрів, 80 метрів. Приймаю рішення – Розвернутись назад на відмітці 90 метрів. В цей момент бачу дзеркало виринання.

baz07b

Шум води! Перший ковток повітря. Я пройшов! Я кричу! Мені відповідає ехо!

Майже фізично відчуваю, як рветься тонка матерія Таємниці. Сотні тисяч років існує Печера. За цей час на Землі з’явились люди. Вони створювали міста, вчились, кохали, воювали; обстежили всі рівнини та гори; проплили по всім морям. І ось нова перемога людства – мої ліхтарі освічують галерею, яка тягнеться в невідомість, вона веде до нових відкриттів, глибин та перемог.

Спелеологи повернулися в Солдатську тільки через два роки: весною 2005-го. Велика команда, близько 40 людей, працювала два тижні. Було занесено приблизно 70кг свинцю, 14 балонів зі стисненим повітрям. Троє спелеопідводників (Провалов, Базилевський та я) пішли далі по ріці, поки не були зупинені наступним сифоном. На зворотному шляху склали карту “Засифоння” та плани на майбутнє. Рік був складним. Майже три місяці в декілька етапів ми провели в Абхазії, вивчаючи найглибшу печеру світу Крубера-Воронью. В Солдатську вдалось повернутися нескоро.

Травень 2006 р. Спелеологи, майже 50 чоловік із Бресту, Брно, Вроцлаву, Києва, Мєждурєченська, Москви, Харкова, Челябінська, Феодосії, працювали 10 днів. Нарешті 15 семилітрових балонів та купа підводного спорядження на березі біля першого сифону. Ми робимо три виходи в “Засифоння”, по 8-10 годин кожний. Другий сифон, третій, уступи з ревучою водою, четвертий, за ним висока, до 15 м та пряма, як стріла, галерея. Звідкись зверху приходить потік. Але в черговий раз стеля іде під воду. Це п’ятий сифон. Навіть з першого погляду зрозуміло, що перешкода серйозна.

Підводний коридор проходить вглиб під кутом 45 градусів. Пірнати туди ми вже не в змозі. Терміни експедиції добігають кінця. Спорядження зношено, та й сильно давить відчуття, що ми забралсь занадто далеко, звідси потрібно ще вміти вибратись. Там же, в “Засифонні”, вирішуємо, якщо все складеться нормально з вийманням та іншим, ми повернемось сюди через місяць. Раніше ніяк: потрібно привести до ладу спорядження, а пізніше також не можна – почнуться збори спелеорятувальників в Красноярську. Так і склалось – у червні ми знову в Солдатській.

baz04b

СНИ

9 червня 2006 р. “Уазік” рятівників завозить нашу невелику команду до входу печери. На цей раз нас зовсім небагато, всього шестеро. Лише три тижні тому закінчилась попердня експедиція та знайти бажаючих в цю, м’яко кажучи непросту печеру, було складно. Рятує лише те, що в травні ми залишили багато спорядження. Мотузки висять на всіх колодязях, в підземному таборі великий запас продуктів, а найголовніше – це вісім балонів з повітрям, які чекають нас на березі сифону.

Підземний табір -450 м. Хропіння. Покачування гамака. Пірнаємо завтра, хочеться виспатись. Сни, крізь мокрий комфорт підвішаного табору. Сни... Глибокий вдох, невелика затримка дихання, ще один вдох, повітря зі свистом проходить через легеневий апарат. Промені ліхтарів висвічують химерні контури підземного ходу. Я буквально лечу по ньому, торкаючись стін. М’які поштовхи ластами ведуть мене все далі вглиб. Стає вужче. Випадково чіпляю стелю, погрозлива хмара каламуті одразу ж починає клубочитись навколо, порушуючи кришталеву гармонію занурення. Кам’яний звід над каскою вирівнюєтсья. Я прискорююсь, чіпляю стіни, занадто вузько – чисто не пройти. Потрібно обігнати каламуть та знайти шлях на той бік. Висунути голову з сифонного озера, почути шум води та побачити те, що приховано від людей – продовження печери...

Пробудження відбувається в декілька етапів. Спершу усвідомлюєш себе висячим в гамаці, розумієш хто ти і де знаходишся, а потім вмовляєш себе подрімати ще трішки… Зусиллями волі заставляю себе сісти в гамаку, намацати чоботи, підвішені тут же на карабіні, та, розпираючись між стінами , спуститись вниз на гамак Дениса, який служить одночасно кухнею та кают-компанією. Трохи пізніше, із заявою, що в них на Уралі давно вже ранок, прокидається Юра Базилевський.

Приготування та поїдання сніданку триває кілька годин. Побут тут не простий. Сидячи в гамаку, що потріскує від ваги трьох людей, ми готуємо їжу на газовому пальнику. Невелика алюмінієва пластина, підвішена на гаках, слугує столом. За сніданком вирішуємо, що та як будемо робити в “Засифонні”.

Роботи багато: в 2, 3 та 4-ому сифоні висить тонкий копроновий ходовик, який підходив для першопроходу, але зараз явно потребує заміни на металевий. Потрібно забити гаки в місцях підготовки спорядження, щоб життєвонеобхідні залізяки не зникли в потоці. Потрібно зробити карту печери від 2-го до 5-го сифону.

Ну і , звісно, потрібно пірнути в 5-й сифон, хоча запланований об’єм робіт бентежить... До біса! Ми всі в прекрасній формі, по мірі наближення до сифону з’являється азарт. Швидко збираємо апарати та пливемо на той бік. За першим сифоном залишаємо “заначку” на повернення: запасні регулятори, маску, клей для костюмів. Проходимо по галереї з рікою до другого сифону, пірнаємо по черзі. Я відпливаю першим, розмотуючи з котушки тонкий металевий шнурок. На першопроходженні ми використовували капроновий шнурок 3мм, але тепер не хочемо довіряти йому своє повернення в це життя. Пропливаю по криштально чистим водам, каламуть ще не піднялась. Так, треба постаратись зайти в пятий, обігнавши каламуть. Якщо закаламутити, шанси на успіх в такому великому та розгалудженому сифоні будуть рівні нулю...

П’ЯТИЙ СИФОН

Швидше, ще швидше. Дуже хочеться зайти в сифон раніше цієї чорної хмари каламуті, яка клубиться у нас під ногами. БЗ (Юра Базилевський) подає мені котушку, він щойно вправно прив’язав кінець шнурка за виступ в стіні. Провалич заметушився в четвертому сифоні та ще не підійшов до нас. Намагаючись стримувати себе та все робити повільно, опускаюсь під воду. Вниз під кутом 45 градусів простягається великий тунель. Обережно впливаю. Майже одразу помічаю невелику розщілину в стіні переді мною. Схоже на те, що можна проскочити на той бік, не набираючи глибину... Шанси є. Протискуюсь вперед, чіпляюсь за стіни невеликого коридору. Видимість падає майже одразу. Тут вузько, і плавати, не торкаючись стін майже неможливо. Декілька хвилин пробираюсь вперед на дотик. Хід звужуєтсья до межі. Все, тут не пройти. Потрібно повертатись та пошукати спелеологічне щастя у великому тунелі. Плавно розвертаючись та промацуючи прохід руками, рухаюсь у зворотньому напрямку.

Великий тунель зустрів мене водою, яка нагадувала глиняний розчин. Від попередньої прозорості не залишилось і сліду. Розмотую котушку, орієнтуючись по стрілочкам, що закріпелні на шнурку через кожні 10 метрів. Глибиномір та манометри не читаються, навіть коли підносиш їх впритул до маски. По продувці вух розумію, що глибина лизько 20м. Час зануреня оцінити складно. Я розмотав уже близько 40м мотузки – все навмання. Зовсім неочікувано скаламучена ділянка закінчуєтсья, та я буквально повисаю в невагомості та прозорості води. Ліхтарі висвічують причудливі контури ходу попереду. На глибинометрі – 15м, попереду просторий прозорий сифон. Тунель стає пологим, схоже скоро перегин. Можна плисти далі та вгору на нову частину печери, до нових відкриттів та пригодам! Повітря? Оглядаю манометри: по 150 атмосфер в кожному балоні. Ніби багато, але оцінити реальну витрату на все повернення до нашого табору через п’ять (!) сифонів непросто. Мене дуже сильно хвилює ділянка, яку я пройшов навмання. Недооцінка складності рельєфу в сифонах часто призводить до загибелі.

Зараз мене зв’язує з тим світом тонкий капроновий шнурок. Як він прокладений? Чи не затягнуло його в непрохідні щілини? Обертаюсь назад. Тонка біла нитка зникає в темряві. Не гарно виглядає, у порівнянні з криштально чистим тунелем попереду. Кілька хвилин я вирівнюю подих, очищаю мозок від усіх думок та прихожу до єдиного правильного рішення.

Step by step... Ми працюємо в цій печері багато років, пройшли так далеко, розсунули межі можливого. Все це не для того, щоб просто втопитись зараз у п’ятому сифоні. Ми повернемось сюди – не важливо, через рік чи місяць. Ми принесемо нове спорядження, балони і так далі. Ми будемо багато тренуватись, якщо потрібно, та виростимо собі зябра... Але не зараз. Тепер потрібно повернутись. До друзів на тому боці, до сонця та трави на землі, до дітей, до всього, що дасть нам нові сили та можливість пройти далі...

soldatskaya-zasifonie

УКРАЇНСЬКА СПЕЛЕОЛОГІЧНА АСОЦІАЦІЯ

Запрошує в свої ряди усіх, хто цікавиться підземними відкриттями і дослідженнями, романтикою підземних подорожей, кого турбує збереження уразливого світу природних печер і хто здатний оцінити переваги спільної діяльності і співпраці.

На сьогоднішній день в Україні досліджено та внесено в кадастр

2196 печер.

Членами УСА є 200 спелеологів, які представляють 43 клуби із

7-ти країн, з них 174 - спелеологи із України.

ДРУЗІ! НЕ ЗАБУДЬТЕ СВОЄЧАСНО ПОНОВИТИ СВОЄ ЧЛЕНСТВО В АСОЦІАЦІЇ НА 2019 РІК!


Вступити до УСА